«Иисус сказал ей: Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет» Иоанна. 11:25
В день субботний, в день покоя
Ты ушла от нас сестричка
После долгого страданья
Успокоилось сердечко.
А двенадцать лет в болезни
Ты несла свой крест достойно-
Не роптала не скулила
Ведь была ты Божьим воином!
За родных своих молилась,
За сестёр и братьев в церкви…
Всё несла к ногам Иисуса
Всех просила – только верьте;
Со своим любимым мужем
Всем вещали об Иисусе
Добротой и светом в людях
Семя сеяли, по сути!
И теперь, здесь, у могилы,
Мы рукой тебе помашем
До свиданья, сестра Нина,
В Небесах ждёт встреча наша!
15.05.2024. Аминь.
Мы прощаемся с телом душа уже там,
В Небесах, у Спасителя Бога!
Он её Нине дал и в субботу забрал
Не поспоришь – Господь Судья строгий!
В Еве все согрешили и смерть обрели,
Но в Иисусе мы снова воскреснем
Потому, уходя от страданий земных,
Мы с тобою поём эти песни!
15.05.2024. Аминь.
Лариса Зуйкова,
Рига Латвия
Живу в Риге, замужем, имею двоих детей,обратилась к Господу в сорок лет - в 1993году, после чего Господь позволил мне прославлять Его стихами.
"Верно слово: если мы с Ним умерли,то с Ним и оживём;
Если терпим, то с Ним и царствовать будем; если отречёмся, и Он отречётся от нас.
Если мы неверны, то Он пребывает верен; ибо Себя отречься не может".
Тим.2,11-13 e-mail автора:larisazuikova@inbox.lv сайт автора:личная страница
Прочитано 1150 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
