Христианин не тот, кто в Церковь ходит,
И кто молится, и может пост несёт,
А кто прощает, оскорбленья сносит,
И жизнь свою по Библии ведёт.
Христианин не тот, кто в Церковь ходит,
Благочестивый вид собой имеет,
А кто беседы с Господом проводит,
И кто в молитве встать в пролом сумеет.
Христианин не тот, кто в Церковь ходит,
И о Христе всем людям говорит,
А кто место для ближнего находит,
Дверь с любовью для общенья отворИт.
Христианин не тот, кто в Церковь ходит,
И восторженно о Господе поёт,
А тот, кто мимо плача не проходит,
Со скорой помощью в беде придёт.
Христианин не тот, кто в Церковь ходит,
И может милостыну часто подаёт,
А кто упавшего на свет выводит,
И к Алтарю с любовию ведёт.
Христианин не тот, кто в Церковь ходит,
И о своей любви везде кричит,
А тот, кто к Богу в смирении приходит,
За испытанья, за всё благодарит.
Христианин не тот, кто в Церковь ходит,
И кто зовётся сим именем святым,
А кто у Господа прощенья просит,
Приняв Христа Спасителем Своим.
Христианин лишь тот, кто в Церковь ходит,
Милосердные дела всегда творит,
Тому, кто с Ним в Завете жизнь проводит,
На Небесах Бог дверь Чертога отворит.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Стихотворение очень хорошее. А если его немножко "подчистить"(улучшить рифму)- будет вообще на две ,,пятёрки". Прочитаю в ближайшее служение в церкви. Спасибо!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
