Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
А разве Бог не возлюбил этот мирИ еам заповедовал воздюбить ближнего своего.А без этого невозможно благовествовать спасение.Но нам не надо любить того,что в мире.
Женя Блох
2010-06-26 20:20:41
Прости за опечатки.
bekchi
2010-06-26 20:22:39
Женечка, как же можно возлюбить ближнего и не любить того, что в мире?
bekchi
2010-06-26 20:27:33
Как же можно проповедовать спасение не любя? Как же можно жертвовать собою - не любя? Как же можно молчать и удаляться от мира - желая ему спасения, указывая этому глубоко грешному миру путь спасения? Как же можно не видя Господа любить Его всем сердцем, а того кто рядом в этом мире - не любить? Разве не сказано Мудростью - кто много любит, тому многое прощается? Как же говорить о Вселенской Любви и не сказать вам, Женечка, как я люблю вас! Люблю вселенскою любовью Отца нашего, который в нас и через которого все!
Женя Блох
2010-06-27 03:20:10
Согласна с вами брат.Когда-то прочитала книгу Езекии Френсис"молитва дыхание жизни".В молитве сила любви к погибающему миру.И это провозгласил Христос на Кресте,ходатаем стал в последнии мгновенья жизни,за тех,кто измывался ,оплевал.Дал шанс еще войти в отчизну.А в мире сегодня похоть очей,
Всем хочется это и это.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
